Аналитика Медиа

Политика

Кремлівське доміно: Навіщо Кремль вклався в Іллю Ківу

Оглядач "Без Табу" аналізує кар'єрні успіхи Ілля Ківи та пояснює, чому Ківа, як і Пеннівайз, – клоуни, над якими ніхто не сміється.

Існує чимало речей, які на перший погляд мають викликати злість та несамовиту ненависть, але насправді тішать.

Тішать хоча б тому, що таємниця перестає бути для когось таємницею.

Зло раптово показує себе злом, добро – добром, та й аморфна маса демонструє свою реальну сутність. От тільки біда в тому, що маже ніхто не робить з подібних прозрінь висновків. Хоча для статистики, як то кажуть, все одно згодиться.

Чергова поява Іллі Ківи в прямому ефірі російського телебачення – подія саме такого штибу. Зрозуміло, що один з головних клоунів українського політикуму з’явився у включенні на відверто пропагандистському ток-шоу, а не на передачі з серії «для жінок за 40».



Покликали голову всеукраїнської федерації доміно поговорити зовсім не про те, як правильно «забивати козла». Надто вже було потрібно Кремлю продемонструвати, що на території України є люди, які цілком підтримують політику Путіна стосовно власних ворогів.

В цей момент варто було порадіти тому, що минулорічні довибори до Верховної Ради на Херсонщині завершилися так, як завершилися.

Тоді виявилося, що самим лише голим епатажем неляканого виборця не взяти, і навіть нібито вдала спроба нібито замаху на життя не допомогла. Ківа на тому окрузі не переміг і навіть не став другим чи третім.

А перемога надавала б йому певний офіційний статус та посвідчення, яким можна було б помахати перед носом російського телеглядача. Це було б зовсім кепсько: народний депутат України відкрито підтримує дії сусідньої держави-агресора.

Натомість зараз типовий колишній міліціонер (які колишніми зазвичай не бувають) взагалі не має якогось офіційного статусу.

Чи то з рейдерським захопленням, чи то просто з недружнім поглинанням Соціалістичної партії України у Авакова та його оточення поки нічого не вигоріло – той самий випадок, коли збій однієї ланки не дає можливість замкнути ланцюга.

Радником голови МВС Ківа начебто вже бути перестав. Але за поребриком цим все одно нікого б не здивували, бо там знають, що навіть серед радників Петра Порошенка є справжнісінький агент (точніше, агентеса. Так, мова про Марію Гайдар) Кремля. А непересічному члену уряду мати під рукою такого ручного цуцика зі знанням певного набору команд в такому випадку сам бог велів.

Можна скільки завгодно демонструвати свою лояльність Москві, погрожувати розібратися з усіма, хто думає інакше. Але спостерігачі по обидва боки кордону не можуть не звернути увагу на те, що мають справу з несистемною з політичної точки зору фігурою.

Ківі у нинішньому вигляді гріш ціна, він не має жодних повноважень, не має ні на кого особливого впливу (ба більше, на нього впливають усі, чия душа того забажає). За два роки він не потрапить до списку жодної з партій, яка має реальні, а не теоретичні шанси зайти до дев’ятого скликання парламенту.

Можна було б хіба що сподіватися на щедрість якогось з уламків колишньої Партії Регіонів, але з ними вітчизняна пародія на Хітмена спалила усі мости кілька тижнів тому, коли вирішила цілком свідомо покотити діжку на Льовочкіна та інших «членів родини». Звичайно, що не сама, а за чиєюсь хитрою вказівкою. І це теж тішить.

Нарешті, стає цілком очевидно, яким чином і з чиєю допомогою Ківа, про якого чотири роки тому в Україні і чути ніхто не чув, раптово злетів так високо. Це не перший і далеко не останній подібний приклад.

Візьмімо хоча б Дмитра Добродомова, фігуру до певного часу теж майже невідому, яка увійшла до Ради через парадний вхід, отримавши мандат завдяки мажоритарці.

Ніхто не розумів, яким чином це вийшло, доки спочатку на його вихід до другого туру виборів міського голови Львова раптово не почав працювати місцевий штаб «регіоналів», а потім і внутрішня переписка пропагандистів з «Інтеру» засвітилася.

Зараз цей вовк у овечій шкурі, до речі, тишком-нишком приєднався до армії прихильників Саакашвілі на відміну від любителя прямих ефірів на російському ТБ. І здається, що злі сили таким чином намагаються розкласти яйця до усіх доступних кошиків.

Є, однак, один момент, який цю версію може спростувати. Надто вже часто Ківі як для типового агента Кремля доводилося йти на ризик і навіть до зони АТО кататися.

Проте варто лише зібрати докупи усі наявні факти, і одразу стане очевидно, що насправді для антигероя минулого тижня усе складалося на диво просто. Так-так, навіть у випадку з вищезгаданим нібито замахом. Знайдуться, звичайно, люди, яким ці збіги дивними не здадуться. Але в наших краях дехто досі і в Надію Савченко вірить як у рятівницю простого народу, от в чому справа.

Можна довго писати про інші цікаві деталі цієї історії. Наприклад, про те, що партнером Ківи по діалогу під час того самого ефіру абсолютно невипадково виявився Володимир Жириновський – яскравий приклад того, як далеко можна зайти в політиці за наявності вміння вчасно зрадити та вміння увімкнути режим абсолютної неадекватності.

Але правда в тому, що в Україні, на щастя, дотягнутися до цього щабля маргіналам останнім часом все важче і важче. А все тому, що суспільство дещо подорослішало.

Тож не втрачаймо пильності.

З повагою, Гриць Якович Вареник, літературознавець



АНАЛИТИКА МЕДИА
18-сентябрь-2017881
Добавить комментарий

Оставить комментарий

Кликните на изображение чтобы обновить код, если он неразборчив